Фейкові “успіхи” “русского міра” для російського споживача

Ватажок бойовиків “ЛНР” Ігор Плотницкий вручив папірець з написом “паспорт ЛНР” американському бійцю змішаних єдиноборств Джеффу Монсону, який раніше прийняв російське громадянство.

Щоб зрозуміти юридичну “вагу” цього папірця досить згадати, що навіть Росія, тобто творець цієї ракової пухлини під назвою “Л/ДНР”, не визнає “паспорти” цих псевдореспублік.

Подібні події – це всього лише пропаганда фейкових “успіхів” “русского міра”, які не мають відношення до реальності, але створюють ілюзію “правильності” обраного Росією курсу. В даному випадку, російські пропагандисти намагаються переконати свою аудиторію в тому, що зовнішньополітичні авантюри путінської Росії “не провалилися” і кремлівські проекти “дуже перспективні”.

А з огляду на той факт, що 18 вересня відбудуться так звані вибори в Держдуму, російські пропагандисти особливо дотримуються принципу: “про Україну – максимум негативу, про “русскій мір” – максимум позитиву”. В даному контексті, випадок з “паспортом ЛНР” для Монсона є лише елементом стратегії по популяризації фейкових “успіхів” “русского міра”.

Ця стратегія має кілька яскраво виражених напрямів:

  1. Створення в ЄС фейкових “представництв” так званих “Л/ДНР”. Останнім часом ми бачимо, як Росія намагається створити в Чехії та Австрії громадські (тобто ті, які не мають відношення до дипломатії або до МЗС цих країн) організації під назвами “посольство ДНР” або “представництво ЛНР”, а російська пропаганда видає це як “міжнародне визнання” фейкових республік. Справа в тому, що західній бюрократії потрібен час щоб вжити заходи по ліквідації таких “громадських організацій”, і саме в цей час російські ЗМІ розповідають про “міжнародне визнання” терористів “Л/ДНР”. Пізніше, коли ці псевдодипломатичні установи зникнуть через свою незаконну діяльність, російські ЗМІ про це просто не скажуть і первинна інформація про “диппредставництва Л/ДНР” залишиться в головах росіян.
  2. Запрошення одних і тих же проросійських парламентаріїв країн ЄС і створення з цього кожен раз “нової сенсації”. Росія періодично запрошує деяких західних парламентаріїв на окуповані нею території і кожен раз роздуває з цього новину про “міжнародне визнання”. Однак, більш пильне спостереження за такими новинами дозволяє побачити, що приїжджають одні і ті ж депутати, такі як Тьєррі Маріані, які не мають підтримки своїх колег по парламенту чи уряду своїх країн. Також варто відзначити, що ця купка безсовісних політиків виступала на підтримку анексії Криму ще в березні 2014 року, тобто ставлення Заходу до ситуації в Криму і на Донбасі абсолютно не змінилась за два з половиною роки, але російські ЗМІ створюють ілюзію “зміни настроїв на Заході”.
  3. Запрошення на окуповані території аутсайдерів політичного життя ЄС і різних відвертих фашистів з метою видати їх присутність за “міжнародне визнання” так званих “Л/ДНР”. Одним з останніх прикладів є італійський неофашист П’ємонт Мароне, який заявив про своє бажання “відкрити представництво “ЛНР” в Італії”. Однак сама партія, до якої входить П’ємонт Мароне, на останніх парламентських і європейських виборах не отримала депутатських місць, тобто він представляє аутсайдерів політичного життя Італії. Варто зазначити, що хоч Мароне зараз і знаходиться на посаді депутата Ради області, але такі місцеві Ради не уповноважені займатися або представляти зовнішню політику. Проте, російські пропагандисти видають такі візити за “міжнародне визнання” бандитів “Л/ДНР”.
  4. Видача папірців під назвою “Паспорт Л/ДНР”. Не дивлячись на те, що ці папірці ніким не визнані і не мають юридичної сили (навіть в Росії), простий споживач інформації з “русского міра” сприймає подібні новини як “черговий крок до державності” окупованих територій Донбасу. Це, звісно, міф.

Як підсумок можна підкреслити, що вся ця брехлива пропаганда спрямована виключно на внутрішню аудиторію, оскільки Захід навряд чи цікавить, які папірці отримує житель і громадянин Росії Монсон, або які заяви робить італійський неофашист П’ємонт Мароне, котрий в результаті останніх виборів опинився на узбіччі політичного життя Італії.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.