Крим, санкції, вибори до Держдуми РФ та переговори з Японією щодо Курил – все це пов’язано між собою

Путін дав велике інтерв’ю Блумбергу, у якому він ухильно відповів на головне і перше питання: «Ви віддаєте, або не віддаєте Курильські острови Японії, або хоча б один з них?». Путін почав з того, що «ні», а закінчив тим, що «цілком можливо», «ми нічим не торгуємо, але ми тільки робимо так, щоб всі залишилися задоволені».

І розумні люди говорять нам, що там було досягнуто значного прогресу, і що дипломати обох країн зі шкіри геть лізуть для просування вперед хоча б щодо одного-двох островів. І абсолютно зрозуміло, в чому інтерес японців.

Що стосується Росії, то Путін дуже хоче таким чином проривати єдиний фронт тих, хто оголосив Росії санкції.

Нічого у Путіна поки що з санкціями не виходить. Щоразу усі здригаються, коли в якомусь парламенті приймають якийсь меморандум із зверненням до уряду з проханням якось пом’якшити санкції проти Росії. Це нічим не закінчується, тому що це завжди суто декларативні меморандуми, які не обов’язкові для виконання. І навіть ті, хто їх приймають, прекрасно розуміють, що це просто декларація.

А насправді, ситуація з санкціями посилюється. Вона посилюється, по-перше, концептуально. Ось зараз ми вже твердо можемо говорити, що в умови для зняття санкцій повернулася тема Криму. У якийсь момент Кремлю здавалося, що будемо обговорювати Східну Україну, і війну на Донбасі, і кордон між Росією і Україною, і ось на цьому спробуємо зняти санкції. І навіть є така теорія, що рівно для цього і була організована війна на Донбасі, щоб відвернути увагу від Криму, щоб Крим вважався справою минулого, закінченою, а ось тут ще є, про що поговорити.

Нічого з цим не вийшло, цілком очевидно. Ось, за останніми дипломатичними переговорама і зустрічамм офіційних представників стає зрозуміло, що ні, без Криму поки не пролізе. Що якщо хтось хоче скасовувати санкції, то потрібно вирішувати проблему Криму.

А як вирішувати проблему Криму? Ну, ось так, як це передбачено міжнародним законодавством. З точки зору закону Крим належить Україні.

І, до речі, є навіть такий сюжет, який промайнув на цьому тижні в ЗМІ, що голосування на виборах у російську Державну Думу на території Криму, тобто на території, яка не визнається ніким в світі частиною Росії, в подальшому створить великі проблеми з визнанням легітимності самої Думи, а, значить, і тих актів, які вона приймає. Це взагалі дуже складна колізія. Давайте згадаємо, що ні на території Південної Осетії, ні на території Абхазії або Придністров’я, ніхто ніколи не вибирав ніяких російських депутатів.

А тут вони будуть обрані на території Криму. І це, по всій видимості, створить надалі підгрунтя для сумнівів в їх результатах.

Але так чи інакше кримський сюжет виявився всупереч всім російським зусиллям в центрі проблеми санкцій. І потрібен хтось, хто цей єдиний фронт порушить.

Ми пам’ятаємо, що на самому початку були великі надії на Китай. І заради цього була укладена зовсім дискримінаційна угода щодо постачання газу в Китай, і над нею усі, у кого є почуття гумору, посміялися. А усі, у кого немає почуття гумору і хто серйозно ставиться до економіки, сміятися зовсім не мають наміру, тому що вона носить абсолютно кошмарний з точки зору її умов характер. Досить згадати хоча б історію з газопроводом «Сила Сибіру», який повинен бути побудований за російський рахунок. У здоровому глузді та у тверезому стані таких угод не укладають. Довелося укласти в надії, що Китай буде ось цієї опорної силою, на яку можна буде розраховувати для розламування ось цієї міжнародної системи санкцій.

Нічого з цим не вийшло. Зараз надія, по всій видимості, на Японію.

Сергій Пархоменко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.