Не райдужні перспективи Криму під російською окупацією

Останнім часом ми досить часто спостерігаємо за жвавими обговореннями енергетичної ситуації в окупованому Криму, існуючих проблемах, перспективах тощо. Одним із ключових аспектів є питання – чи здатна Російська Федерація вирішити проблеми, які вона отримала разом із окупацією українського півострова.

З метою отримання ґрунтовних відповідей, ми звернулися до екс-заступника міністра економіки України (1991-1992рр), віце-президента Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» (1997-1999 рр.), Президента всеукраїнської громадської організації «Енергетична Асоціація України» Котко Василя Григоровича.

– Доброго дня, шановний Василю Григоровичу. Поясність будь ласка, що взагалі представляє собою енергосистема АР Крим, на що вона була розрахована за часів свого створення?

– Дякую за запитання. Для повного розуміння ситуації, що склалася навколо енергетичної залежності Криму, слід чітко уявляти з чого вона складалася, тобто які енергосистеми існували в Криму.

Так, на території півострова розташовано кілько енергоцентрів.

Сімферопольська, Севастопольська, та Камиш-Бурунська ТЕЦ. Слід звернути увагу, що це реально дуже старі ТЕЦ, які вже відпрацювали більше ніж 2/3 свого ресурсу. Модернізувати їх недоцільно та занадто дорого, тому Крим не може на них розраховувати як на постійне джерело електроенергії. Робота зазначених ТЕЦ супроводжується системними збоями, які потребують ремонтів, що також відображається на споживачах електроенергії.

Загалом ці електросистеми надають понад 100 мегават електроенергії.

Також на півострові велика кількість сонячних електростанцій. Зокрема, протягом 2010-2012 рр. Однак із сонячною електроенергією питання не однозначне. В Криму вони надають потужність понад 250 мегават, однак як виявляється так званий «зелений тариф» значно вищій за звичайний та собівартість складає близько 8 грн. за кіловат. Але й це ще не все, такий вид електроенергії вважається нерегульованим. Тобто, умовно кажучи, якщо сонячна погода, електроенергія подається стабільно, а у випадку поганих погодних умов, взимку день коротший та таке інше – потужність значно різниться. Тому, сонячна електроенергія вважається не надійною генерацією.

Також існують вітрові електростанції, але їх діяльність зупинено.

Таким чином, Крим забезпечував себе електроенергією не більше ніж на 20%. Решта потреб електроенергії перекривалась за рахунок перетоків з України (Запорізької ТЕС, Запорізької АЕС, а також енергетичної системи Миколаївської області), а це близько 900 мегават у часи пік.

– Як змінилася картина після окупації Криму?

– Хочу підкреслити, що після захоплення АР Крим Росією, окупанти майже відразу розпочали роботу із попередження проблем із нестачею електроенергії. Таке враження, що сепаратисти передбачили, що найближчим часом проблеми з’являться та почали підготовку заздалегідь, ще за довго до підриву ЛЕП в Херсонській області. На це вказують конкретні факти. Наприклад, ще весною 2014 року до Криму почали завозити газотурбінні станції, а восени вже було завезено 13 відповідних мобільних станцій (дев’ять – з Сочі, решта з Підмосков’я), загальною потужністю 340 мегават. Крім того, РФ надала майже 1,5 тисячі дизель-генераторів, загальною потужністю близько 300 мегават.

Але цього все-рівно не достатньо для покриття потреб кримчан?

– Так звичайно. Більш того, якщо говорити про газотурбінні станції, то це дійсно досить ефективні пристрої, які були розміщенні на підстанціях та включені до електромережі півострова. А ось дизельні генератори фактично можна використовувати лише як резервні джерела електроенергії або локального забезпечення: у лікарнях, військових частинах тощо. До того ж, це занадто коштовна електроенергія, яка потребує великих ресурсів та постійного технічного обслуговування та ремонтів генераторів.

– Тобто Енергоміст через Керченську протоку це єдиний шлях для подолання проблем із електропостачанням?

– Так, після не підписання Контракту із Україною, енегроміст став єдиним шляхом для забезпечення півострова електроенергією. У грудні 2015 року Росія запустила дві нитки з підстанції Тамань (РФ) до підстанції Кафка (Крим) потужністю 440 мегават. Але цього також замало. Тобто проблеми залишилися. А значить тривають планові відключення електроенергії, всі об’єкти та інфраструктура Криму працює у режимі жорсткої економії.

Крім того, будування мережі відбувалось в авральному режимі, що завжди у майбутньому викликає великі недоробки, збої в роботі систем. Що ми й спостерігаємо сьогодні в Криму.

– Але окупаційна влада замовчує ці проблеми?

– Навіть груднева публічна заява С.Аксьонова, що вони, нібито, повністю енергетично незалежні та не потребують електроенергії з України – це був блеф, який розрахований на, я би сказав, недосвідчених громадян. Проблеми були та будуть й у майбутньому. Навіть введення в експлуатацію другої частини енергомосту, який, за словами Міністра Енергетики РФ О.Новака, запланований на 1 травня 2016 року, не вирішить проблем.

По перше це авральне будівництво, яке, як я вже казав, матиме велику кількість недоліків. По друге, ми пам’ятаємо за часів Радянського союзу, коли великі будівництва формально здавали в строк, а потім ще роками доробляли. Введення енергомосту в експлуатацію для РФ є важливим іміджевим та політичним заходом. Не виключаю, що формально вони оголосять про його введення в експлуатацію в строк. Але насправді малоймовірно його повноцінне функціонування за умов таких скорочених термінів будівництва.

Крім того, існує серйозна проблема із несумісністю енергосистем Криму та РФ. Тобто пропускна здатність розподільчих систем півострова нездатна витримувати сучасні навантаження. Відповідно, відбуваються аварійні відключення електропостачання. А для усунення недоліків необхідно модернізувати розподільчі системи Криму, що є досить дорогим задоволенням.

Росія отримала чималі фінансові витрати разом із окупацією українського півострова?

Звичайно. Навіть за скромними підрахунками, для закінчення еноргомосту через Керченську протоку, модернізацію розподільчої мережі Криму, відтворення власної генерації (Севастопольська, Симферопольська та Джанкойська газотурбінні електростанції), яка за перспективними планами повинна бути реалізована до 2018 року, знадобиться понад 1 млрд. доларів США. А в умовах введених санкцій, падіння ціни на нафту, міліарні витрати будуть досить відчутним навантаженням для економіки РФ.

Й це ми не говоримо про решту проблем, наприклад забезпечення питною водою, яка існувала навіть до окупації Криму та повноцінним постачанням води з материкової частини України. Вирішення проблеми із водою ще більш проблематична та матиме серйозні наслідки як для сільського господарства півострова так й для мешканців Криму. Власної води в Криму дуже мало, Добувати воду – занадто дорого, а великих джерел немає.

Я би сказав, що кримчан чекають не радужні перспективи.

– Разом з цим, на Вашу думку, чи правильну позицію зайняла Україна у контексті енергоблокади Криму?

Я вважаю, що у таких справах необхідно все робити обачливо та підраховувати можливі ризики для нашої країни – це з одного боку. А з іншого боку – Росія є нашим ворогом, яка продемонструвала свої справжні цілі та наміри. Тому, ми повинні чітко й жорстко відстоювати свої позиції, та йти нашим шляхом, як то кажуть, до повної перемоги.

– Дякую за співбесіду.

Матеріал підготував Мирослав Владов, Національна спілка журналістів України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.