WSJ: Безпека на сході України важливіша за політику

Поки по регіону безперешкодно роз’їжджають російські танки, там не може бути вільних виборів.

Уявіть собі вибори з однією партією, одним засобом масової інформації і без авторитетних міжнародних спостерігачів. Уявіть, що половина електорату втікла і позбулася можливості голосувати. Недемократичний, несправедливий і незаконний сценарій, але саме такими будуть вибори на Донбасі, якщо Україну змусять здійснити політичні реформи до того, як Росія виконає свої зобов’язання.

Мінські угоди, вироблені за два раунди переговорів у вересні 2014 року і лютому 2015 року, повинні були вказати вихід із «української кризи», в ході якого підтримувані Росією сепаратисти спробували захопити схід України і віддати його під контроль Москви. Проблема полягає в тому, що криза ця породжена не діями України, а вона є результатом військової, економічної і політичної агресії Росії. Не можна забезпечити справжню і міцну стабільність, просто заморозивши цей конфлікт.

Але в тих обставинах припинення вогню було єдиною можливою і досяжною угодою. Ці обставини зберігаються донині. Тому сторони конфлікту, а також світове співтовариство вирішили прийняти і реалізувати даного плану з 13 пунктів. Але кроки повинні мати логічну послідовність. Визначальною має бути не тільки буква угоди, а й здоровий глузд.

У Мінських угодах містяться вимоги до української сторони, а також до сепаратистів та до Росії. Вони стосуються питань безпеки, таких як перемир’я, відведення важкої техніки і відкритий доступ для членів Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Там також є політична складова, що передбачає децентралізацію та проведення місцевих виборів.

Але як можна проводити політичні реформи і децентралізацію, коли російська військова техніка досі стоїть на вулицях Донецька і Луганська, і коли міжнародні спостерігачі позбавлені доступу до цих територій? Як ми можемо забезпечити виконання зобов’язань, коли агресора навіть не визнали учасником конфлікту? Коротше кажучи, як ми можемо гарантувати умови виконання Мінських угод?

Першим кроком має стати забезпечення безпеки за допомогою справжнього припинення вогню. Сьогодні бойові дії тривають, і щодня відбувається приблизно 60 обстрілів. Зараз у цьому регіоні танків більше, ніж спостерігачів ОБСЄ, і ці танки вільно переміщаються, чого не можуть робити члени ОБСЄ. Нереально вимагати проведення виборів, коли свободою пересування та доступу користуються не українські політичні партії, не українські ЗМІ, не український народ, а тільки прибувші з Росії танки. Відновлення цих свобод, а також присутність членів ОБСЄ та її Бюро з демократичних інститутів і прав людини має стати чіткою попередньою умовою для проведення виборів на Донбасі.

З регіону необхідно вивести військову техніку, а Київ повинен повернути собі контроль над українським кордоном з Росією. Необхідно припинити постійне постачання військової техніки і підтримку сепаратистів з боку Росії. Московська формула «кордони нічого не значать, головне – це люди» може на перший погляд здатися дуже європейською, але насправді це підрив норм міжнародного права. Це доводить окупація Криму.

Лише після створення умов для забезпечення безпеки ми зможемо зосередитися на конституційних реформах і децентралізації. Російський президент Володимир Путін наполягає: «Спочатку децентралізація, потім де-ескалація». Але на практиці це буде тільки розпалювати екстремістські настрої в країні, посилюючи тих, хто вже хоче взяти в руки зброю і повернути окуповані території. Поки українському уряду вдається ефективно стримувати ці сили, не допускаючи подальших конфліктів і розколу. Світ повинен надати йому підтримку в цих зусиллях.

Мінські угоди – це кращий з гірших варіантів із забезпечення миру на Україну. Щоб отримати від них максимум, ми повинні домагатися виконання їхніх умовах в правильній послідовності і з дотриманням здорового глузду.

Оригінал: The Wall Street Journal

Автор: Лінас Лінкявічюс – міністр закордонних справ Литви.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.